П О С Т А Н О В А

І M Е H Е M У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 квітня 2014 року № 826/3281/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді ХХХХХХХ, при секретарі судового засідання ХХХХХ, розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Фізична особа – С., до Державної реєстраційної Служби ГУ юстиції у м.Києві треті особи, які не 1.Фізична особа- Ф., заявляють 2. Державний реєстратор Головного управління юстиції у м. Києві- П., самостійних вимог на предмет спору про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач С., звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати неправомірними дії відповідача Державну реєстраційну Службу ГУ юстиції у м.Києві пов'язані з реєстрацією квартири Адреса 1 в м. Києві за третьою особою Ф.; зобов'язати відповідача скасувати право власності на квартиру Адреса 1 в м. Києві за третьою особою Ф.; зобов'язати відповідача відновити відомості про реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на квартиру Адреса 1 в м. Києві за спадкодавцем -К.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову.

Третя особа – Державний реєстратор Головного управління юстиції у м. Києві П., заперечувала проти позову, просила відмовити у його задоволенні.

22.04.2014 в судовому засіданні за згодою представників сторін ухвалено розглядати справу в порядку письмового провадження па підставі ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін,
всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно
оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
встановив наступне.

31.12.2013 Державним реєстратором Головного управлінні юстиції у м. Києві П.,, за результатами розгляду заяви від 16.12.2013 № 4541450, на підставі ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п. 16 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, проведено державну реєстрацію права власності на квартиру Адреса 1 в м. Києві за фізичною особою Ф., про що винесено рішення № 9717188, копія якого наявна в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами па нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Відповідно до п. 16 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 № 703, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію та документів, необхідних для її проведення, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або рішення про відмову в такій реєстрації.

Як встановлено судом в судовому засіданні з пояснень третьої особи Державного реєстратора Головного управління юстиції у м. Києві П., на підставі поданих разом з вказаною заявою від 16.12.2013 № 4541450 документів остання вчинила передбачені п. 1 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» заходи та не виявила підстав для прийняття рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зокрема, при пошуку інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна не було виявлено обтяження прав на нерухоме майно.

При цьому, в якості правовстановлюючого документа на квартиру для проведення відповідачем відповідної реєстрації був наданий дублікат договору дарування від 15.02.1996 на користь фізичної особи Ф., а згідно з наданою інформаційною довідкою КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності па об'єкти нерухомого майна» від 28.11.2013 № 41758, копія якої наявна в матеріалах справи, квартира Адреса 1 в м. Києві зареєстрована за фізичною особою Ф., на праві власності на підставі договору дарування від 15.02.1996, зареєстрованого в реєстрі за № 1517 та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу К.

Водночас, з матеріалів справи видно, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 08.07.1997 у справі № 2-1207, яке набрало законної сили 26.11.1997, зокрема, вказаний договір дарування від 15.02.1996 визнано недійсним.

З огляду на те, що Державний реєстратор Головного управління юстиції у м. Києві П., за висновком суду не знала та не могла знати про визнання такого договору недійсним, в контексті подання необхідних документів для проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень разом з заявою бід 3 6.12.2013 № 4541450, у суду відсутні належні правові підстави для визнання неправомірними дій відповідача пов'язаних з реєстрацією квартири Адреса 1 в м. Києві за Ф.

Разом з тим, як видно з матеріалів справи, 02.07.1996 між фізичною особою Ф., та спадкодавцем К., укладено договір купівлі-продажу квартири Адреса 1 в м. Києві, відповідно до якого фізична особа Ф., (продавець) продала, а фізична особа К.,(покупець) придбала вказану квартиру.

Зазначений договір зареєстровано в реєстрі за № 2389, а також КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» вчинено реєстраційний напис на такому договорі про реєстрацію права приватної власності за фізичною особою К.

Поряд з цим, наявним в матеріалах справи рішенням Печерського районного суду м. Києва від 01.06.2011 у справі № 2-1400/11, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18.08.2011, за позовом фізичної особи Ф., до фізичної особи ., , треті особи - КП «київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», ЗАТ, про визнання договору купівлі-продажу квартири та дублікату даного договору недійсними, визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, та зустрічним позовом К., до Ф.,про визнання права власності, встановлено, зокрема, що: «Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з вимогами ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. За змістом цієї норми цивільне право підлягає захисту в разі, коли сторони не перебувають між собою в зобов'язальних відносинах, і при цьому має місце його реальне оспорювання учасником цивільних відносин, внаслідок чого власник майна не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з існуванням сумнівів або претензій щодо спірного майна з боку третіх осіб. У контексті цієї норми закону пред'явлення позову Ф., яка порушила питання про визнання права власності на спірне майно з підстав, які не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи і по суті були надуманими, не можна вважати подією, яка свідчить про оспорювання права власності фізичної особи К.,, а тому таке право не підлягає захисту шляхом повторного визнання за нею права власності, яке зареєстроване у встановленому законом порядку та ґрунтується нa нотаріально посвідченому договорі.».

Також вказаною ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18.08.2011 встановлено, зокрема, що: «Оспорюваний договір купівлі-продажу квартири укладений сторонами по даній справі 02 липня 1996 року тобто за рік до ухвалення рішення Печерським судом за позовом Акціонерного товариства. На момент відчуження Ф., мала всі законні підстави розпорядитися належним їй майном. Про наявність судового спору чи будь-яких інших обставин щодо права власності на спірну квартиру відповідачці не було відомо. Доказів на спростування зазначеної обставини позивачем суду не надано і судом вони не здобуті. Право вимоги витребування майна власником від добросовісного набувача відповідно до вимог ст.145 ЦК УССР 1963 року, ст.388 ЦК України належить лише Акціонерному товариству. Також суд прийшов правильного висновку, що вимоги позивачки в частині визнання за нею права власності на спірну квартиру за набувальною давністю є не обгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.».

Таким чином, суд приходить до висновку, що фізична особа К., є добросовісним набувачем за договором купівлі-продажу від 02.07.1996 та єдиним власником квартири Адреса 1 в м. Києві, у зв'язку з чим рішення відповідача від 31.12.2013 № 9717188 про реєстрацію права власності на наведену квартиру за фізичною особою Ф., на підставі визнаного судом недійсним договору дарування від 15.02.1996, за наявності дійсного власника квартири, є протиправним та підлягає скасуванню.

Водночас, позовна вимога про зобов'язання відповідача відновити відомості про реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на квартиру Адреса 1 в м. Києві за фізичною особою К., (спадкодавцем) не підлягає задоволенню, оскільки будь-яких доказів на підтвердження того, що право власності на таку квартиру внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачем суду не надано. Крім того, відповідно до наявного в матеріалах справи свідоцтва про смерть від 12.03.2013 серії І-БК № 262740 Особа 5 померла 21.02.2013.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

За таких умов, з метою повного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає за необхідне захистити порушені права позивача шляхом визнання протиправним та скасування рішення Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві від 31.12.2013 № 9717188 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню частково.

Позивач про присудження судових витрат на його користь з Державного бюджету України не просив.

Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ПОСТАНОВИВ:

  1. Позов фізичної особи С., задовольнити частково.
  2. Визнати протиправним та скасувати рішення Реєстраційної служби Головного
  3. управління юстиції у м. Києві від 31.12.2013 № 9717188 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на фізичну особу Ф.
  4. У решті позовних вимог відмовити.

Постанова відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано, я у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом ч. З ст. 160 КАС України або прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч. 4 ст. 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень.

Суддя ХХХХХХХХ

МЫ РАБОТАЕМ ДЛЯ ВАС!!!